Зустріч із Левком Лук’яненком
14 грудня 2015 року студенти нашого коледжу, під керівництвом викладача історії Чорної Т.В., отримали змогу зустрітися з людиною, з великої літери, людиною, яка для України зробила тоді, здавалось нездійсненне, – взяла курс на незалежність і таки проголосила неньку-Україну вільною, незалежною державою.
Це людина, яка за свій вік, 87 років, знала і невимовну радість, і біль та муку в концтаборах. Наше студентство вітало стоячи, з бурхливими оваціями Героя України, дисидента і політика Левка Лук’яненка. Зустрітися з людиною такого рівня, дійсно, честь.
Свій виступ Левко Григорович розпочав з того, що запитав кожного із присутніх: «А чи задумувались ви, яке місце ви хочете зайняти у суспільстві?». Це дуже важливе питання, я думаю, ставив собі кожен із нас, і наш вельмишановний гість розповів, що людина матиме гідне життя тільки тоді, коли знайде своє місце у суспільстві. Це був своєрідний повчальний вступ, адже далі Левко Григорович розповів про свій життєвий шлях, про те, яке місце він прагнув і таки зайняв у суспільстві.
Його політична діяльність розпочалась, як це не дивно, зі вступу до комсомолу. Але за кілька років він зрозумів помилковість свого вибору та призупинив активну діяльність. Левко не міг заплющити очі на приниження, біль, страждання та робити вигляд, що не бачить, як людей заганяють в колгоспи. Не дивно, що з 1957 року Лук`яненко бере курс на підпільну діяльність. Як наголосив сам Левко Григорович, він тоді поклявся собі, що буде іти дорогою Северина Наливайка. І не вагаючись, приймає доленосне рішення – покласти своє життя на боротьбу за незалежність Української Держави.
На хвилі почуття національної самосвідомості пан Левко разом однодумцями створюють Українську Робітничу-Селянську Спілку – підпільну партію, діяльність якої була спрямована на здобуття незалежності України. Але проіснувала вона недовго – на початку 1961 року провідникам партії було висунуто звинувачення в тому, що вони нібито “виношували ідею відриву УРСР від СРСР”. Лук`яненка засудили до розстрілу. Згодом смертний вирок було змінено на 15 років ув`язнення, але це не змінює ані суті, ані тенденцій того часу. Далі були Мордовські та Пермські табори, Чернігівська тюрма. 30 листопада Левко був звільнений із заслання, а на початку 1989 року, нарешті, повернувся на Україну. І не опустив руки, а продовжив свою діяльність. Саме 1989 рік – був часом перебудови, під час якої проголошено гласніть і демократизацію суспільства. Левко Григорович, із його слів, повернувшись написав листи своїм друзям у Грузію, Канаду та в інші держави світу, і чекав чи пройдуть листи з проукраїнським змістом цензуру – і таки вони дійшли до своїх адресатів. І Левко Лук’яненко знову віддає всі сили на відродження України.
Він стає депутатом Верховної ради, заступником голови Народної ради. І особливо цікавою темою для студентів, на рахунок якої звучало найбільша кількість запитань, виявилась тема діяльності Левка Лук’яненка як депутата Верховної Ради. Найбільше з цієї розповіді запам’яталися слова Левка Григоровича про те, що коли Акт про незалежність України, написаний за півтори години, прийняли та затвердили у Верховній Раді, то безмежному щастю Пана Лук’яненка не було меж: «І якби на цьому моє життя мало би закінчитися, я би був радий, адже зробив для України найголовніше – проголосив її незалежною».
Після зустрічі всі бажаючі мали можливість придбати книги, автором яких є Левко Лук’яненко, взяти автограф та сфотографуватися з людиною, яка творила історію нашої держави. Безумовно, ця зустріч дала нам безліч цікавої інформації, додала наснаги, сили та ентузіазму до праці, до навчання. І, я вважаю, що кожен, хто відчув цю особливу атмосферу, буде пам’ятати цю зустріч все своє життя.
Вікторія Шмегельська, студентка групи П-23
