Бібліотечний захід «Чорні крила Голодомору»

23 листопада 2016 року ми, група П-14, з викладачем Спірідоновою Л.М. відвідали бібліотеку, де відбувся захід, присвячений  Дню пам’яті жертв Голодомору.

Хвилиною мовчання вшанували тих, хто помер голодною смертю 1932-1933 рр.    Зворушливі історії-сповіді про ті жахливі роки муки, болі і страждання почули ми з уст людей, які пережили це. Назавжди залишилися у їхній пам’яті гіркі спогади. Це Сластьоненко Ольга Іванівна та Кулініч Валентина Гаврилівна. Їх цікаві розповіді вразили нас до глибини душі. Слова очевидців у тисячу разів сильніше діють, ніж книги! А як емоційно, чуттєво декламували вірші студенти, передаючи страждання замучених, знедолених, зморених голодом, нещасних людей! 

Голодомор 1932-1933 років в Україні назавжди залишиться в пам'яті українців однією з найстрашніших сторінок нашого минулого. Ця сторінка сприймається суспільством передусім на емоційному рівні. Але в той же час Голодомор - це історичне явище, яке відбувалося у конкретний час, у конкретному місці і є наслідком дій конкретних осіб.

За менш ніж календарний рік в Україні загинули мільйони людей, мільйони безвинних жертв. Нині є очевидним, що Голодомор 1932-1933 років в Україні був результатом спланованих системних заходів та виступив одночасно інструментом знищення соціальної бази народного опору радянській владі в Україні, усесоюзної індустріалізації.  За даними вчених, найбільш постраждали від голоду тодішні Харківська і Київська області (теперішні Полтавська, Сумська, Харківська, Черкаська, Київська, Житомирська). 

Тоталітарний сталінський режим діяв свідомо і за чітким планом. Хліб вилучався, продавався до інших країн за валюту, яку спрямовували на закупівлю верстатів та іншого обладнання для промислових підприємств. Усіх невдоволених знищували: розкуркулювали, висилали, просто страчували за вироком «трійок» буз суду і слідства. На місце знищених голодом або репресіями українських селян привозили нових з Росії, Білорусії.

Українці повинні знайти в собі мужність визнати і переконати інших, що нація стала жертвою страшного злочину, який ніколи не повинен повторитися. Ми маємо усвідомити, що сьогоднішнє населення України є нащадками тих, хто вижив у ті страшні часи. Отже, цінуймо те, що маємо, та не забуваймо про минуле. Адже, хто не знає свого минулого, у того немає майбутнього.

 

Гладюк  Дарина, студентка групи П-14